«АБО ПОГИБЕЛЬ, АБО ПЕРЕМОГА»
Пам'ятник Лесі Українці як іспит українцям в Одесі
Автори: Катерина Мусієнко, Сергій Печенюк
10/20/20261 min read
4 лютого 2026 року на сайті Одеської міської ради були оприлюднені результати конкурсу пам'ятників Лесі Українці в однойменному парку. Перемогла робота скульптора Миколи Білика з цитатою «Або погибель, або перемога - Сі два питання перед нами постануть»
Загальна висота: 470 см
Постамент, матеріял Танський граніт: 210 см
Фігура Лесі Українки, матеріял бронза: 260 см
Навколо роботи почався цілий скандал через «естетичну непривабливість», «совковість», «плагіят». Тому в цьому тексті ми розглянемо основні питання та чому встановлення саме цього пам'ятника на часі.
Контекст боротьби за пам’ятник
Від 28 серпня 2025 року в Одесі був оголошений відкритий Всеукраїнський конкурс, що тривав до 30 січня 2026 року. Проте боротьба за перейменування парку та встановлення пам'ятника тривала роками.
«7 років пішло лише на те, щоб пройти всі погодження, засідання топонімічних та депутатських комісій, сесії... встановлення пам'ятника - це фінальний етап величезної роботи, яка розпочалася не вчора», – Ольга Квасніцька, громадська діячка, депутатка міської ради міста Одеса.
Прискіпа 1: «Непрофесійність учасників»
Переможцем конкурсу стала робота Миколи Білика – українського скульптора. Народного художника України, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України. Також він викладає в Київській державній академії ім. М. Бойчука.
Білик — автор пам'ятника Ярославу Мудрову в Києві, Івану Мазепі в Полтаві та учасник реконструкції пам'ятника княгині Ользі, Андрію Первозванному, Кирилу і Методію в Києві.
Прискіпа 2: «Це плагіат з київського пам’ятника!»
Ми поспілкувалися з українськими митцями щодо того, чи є робота Миколи Білика плагіятом і отримали доволі однозначні відповіді.
«Звісно ж ні. Галина Кальченко створила канонічний образ Лесі Українки в скульптурі, він добре відомий і став класикою. Часто нові пам'ятники намагаються повторити цю фігуру, поставу, поділ сукні, що розвивається. Тому це завдання з зірочкою, адже митці створюють скульптуру або «гірше ніж у Кальченко», або «плагіят». Попри те, що скульптура Кальченко радянської доби, в ній таки є естетика, є характер», – пояснила Піша Лариса Петрівна, українська художниця сучасного живопису, представниця Нової хвилі, яка працює також в галузі монументального мистецтва як вітражистка.
Схожу думку почули від художниці Лариси Дем’янишиної: «Робота Миколи Білика — не плагіят, це авторська робота і вона виконана на високому професійному рівні... Подібність є».
Прискіпа 3: «Відсутній інтерактив для дітей як представників нового покоління»
Дійсно, пам'ятник не створений для взаємодії з ним дітей та молоді. Але чи має?
Чи кожен пам'ятник повинен мати на меті заземлення персонажа історії та символа цілої нації?
«Йдеться про велетнів духу, до яких маємо тягнутися... Для мене неприйнятний підхід зведення велетів до пересічного рівня панібратства "для всіх"», – вважає доктор історичних наук Олександр Музичко.
Проте цей пам’ятник виконує декілька важливих функцій, зокрема під час воєнного стану:
1. Меморіяльну — вшанування та знак пам'яти про постать, що неодноразово бувала в Одесі.
2. Ідеологічну — Леся постає в образі сильної, вольової жінки, що випромінює впевненість та велич. А цитата на монументі спонукає спостерігача до незламности духу та боротьби за екзистенцію народу.
«Він має бути просякнутий такими принципами: героїчність, втілювати образ незламности Української Жінки, її боротьби за власні та національні права... утверджувати ідею панування українців на своїй, Богом даній землі...", — пояснює Олександр Музичко.
Проте, що стосується творів поетеси, то вже створена ініціятивна група, що розроблятиме інтерактивний простір навколо пам'ятника за мотивами її книжок, що буде доступний для дітей.
Пам'ятник «Лесі Українці потрібен «на вчора», і не один
У боротьбі за ідеальність, тотожність поглядів та естетичних смаків, ми ризикуємо опинитись біля розбитого корита. Не маючи політичної переваги, необхідного фінансування, будь-яке затягування процесу насправді є гальмуванням, що грає на руку тільки українофобам і ворогам.
Замість дискусії про доречність пам'ятника, має бути розпочата дискусія про наступні монументи, як Лесі Українці, так і Чикаленку, Липам, родині Караванських та иншим діячам. Маркування Одеси українськими символами потрібне «на вчора» без інфантильного забазікування та топтання на місці.
Зв'язатися з нами
Слідкуйте за нами в соцмережах